Команда Kitsoft активно працює з Міністерство У Справах Ветеранів над новим важливим проєктом «Е-ветеран», метою якого є створення єдиного зручного доступу до послуг і можливостей, що доступні ветеранам в Україні. Крім того, ветерани АТО й самі проходять навчання з веб-розробки у Veteranius. Спеціалісти компанії Kitsoft проводили навчання за напрямком конфігураціїї бізнес-процесів.
Як відбувається відбір і навчання читайте історії ветерана на DOU.UA. А ми вибрали для вас найголовніше.
Допомогти країні через IT. Історія залізничника та учасника АТО, який кардинально змінив фах
Олегові Гавриленку — 32. Майже все своє життя він працював на залізниці в невеликому містечку на Черкащині. Але у 2015 році зі звичного розміреного ритму його висмикнула війна. Після того Олег зрозумів, що не хоче все життя сидіти на станції — тим паче, що робота йому не подобалася. І подався в IT.
Серед військових IT-фахівців
У серпні цього року мені написала знайома й запропонувала приєднатися до проєкту Veteranius (безкоштовні IT-курси, які заснувала волонтерка зі США Любов Шипович у березні 2020-го). Оскільки я твердо вирішив закріпитися в IT і відчував, що поки знань мені бракує, погодився.
Veteranius — це 10-тижневе навчання для ветеранів АТО, волонтерів з практикою і домашніми завданнями. Ти можеш спробувати себе в ролі Project Manager, Front-end розробника, Back-end розробника, DevOps тощо.
Податися було просто — треба заповнити анкету й підтвердити, що ти учасник бойових дій. А от пройти відбір було не так вже й легко. Спочатку мені завдання здалися дуже простими. Там були задачі на логіку на кшталт «ви бачите перед собою різні малюнки — продовжте логічний ряд». Я продовжив, нічого не гуглив. Однак потім виявилося, що набрав лише трохи більше від прохідного балу *сміється*.
З 200 аплікатнів відібрали 64 учасників. Я був серед цих щасливчиків. Veteranius — це дуже шалено. З нами працювали 30 менторів: програмісти, психологи, проджект-менеджери тощо. І головне — всі ці люди намагалися максимально занурити нас у сферу та ознайомити з нюансами. Були лекції про тайм-менеджмент. Спочатку я несерйозно до них поставився, бо, здавалося б, чого тут вчитися. Але тепер розумію й помічаю за собою, що можу втрачати відчуття часу — працюю над завданням вісім годин, хоча здається, що роблю це всього три. Таке варто контролювати, і нам це пояснювали.
Залучили й американського ветерана Джошуа Креймаєра. Він спеціаліст центру психологічного консультування та травмотерапії Open Doors. Служив в Іраку, отримав поранення і після повернення додому став психологом. Нам він розповідав, як опанувати нову професію.
На тиждень у студентів Veteranius 8–9 лекцій: технічна частина, психологічна й англійська. Впродовж курсу збагнув, наскільки величезний масив інформації мені ще треба засвоїти. І зрадів, що вже мав базу — знання з HTML, CSS. Відновити їх куди простіше, ніж вчити з нуля. Тим паче, коли розумієш, навіщо все це потрібно.
Я пішов у команду, яка працювала із сайтом Міністерства ветеранів на позицію фронтенд-розробника. Спочатку нас було 16, однак з часом чи не половина відсіялася. Виявилося, що це не так вже й легко. Багато роботи впало на плечі проєктного менеджера, адже йому треба було налагодити зв’язок з міністерством, організувати роботу в команді. Оскільки це урядовий сайт, доступ до нього отримати просто так не можна. Вийшло, що ми в час навчання могли хіба у футері та хедері щось змінити. А бекап сайту нам дали лише два тижні тому. Тож нині працюємо, хоча курс уже завершився.
На Veteranius я добряче прокачався. Бази даних, лекції та домашні завдання з API, алгоритмів, бек, фронт. Річ у тім, що диплом про завершення курсів отримати міг лише той, хто виконав бодай 70% домашки. Хочеш чи ні, але вчити треба. Коли нам давали інформацію щодо баз даних, лектор показував усе на прикладі Python. Я не знав цієї мови програмування взагалі. Тож щоб виконати домашнє, взяв книгу і почав вчити з нуля.
IT для мене — це не лише про гроші
Сьогодні я на підготовчому навчанні в компанії Kitsoft. Організатори Veteranius влаштували нам після завершення курсу співбесіди з компаніями, які готові найняти ветеранів. У Kitsoft були вимоги: знати формат JSON, створювати форми в HTML, знати JavaScript. Із JSON я окремо підтягував знання, щоб пройти співбесіду.
Співбесіда відбувалася онлайн — довелося розв’язувати алгоритмічну задачу в прямому ефірі. Я дуже нервував. Забував навіть елементарні речі. Впорався, звісно, але міг набагато краще.
У планах — працювати з командою над розробкою електронного кабінету ветерана на основі порталу «Дія». Лектор з Kitsoft щосереди протягом двох годин нам показує, що і як потрібно робити — наприклад, як працювати з формами. Він демонструє, а я вдома повторюю самостійно.
Якщо підготовка пройде успішно, мене візьмуть на двомісячне стажування. І коли пройду його, можливо, матиму й офер від Kitsoft. Я б дуже цього хотів.
З 9 грудня я вже не працюю на залізниці. Вирішив остаточно сконцентруватися на програмуванні та англійській. Та й боявся, що рутина мене поглине, якщо не попрощаюся з нею різко. Моя робота на залізниці поблизу дому, вона не складна. Так, зарплата не дуже висока, але за мірками Сміли ще нічого. І ти думаєш, що все нормально. Дуже складно висмикнути себе й почати вчити щось нове, спробувати досягти більшого. Це стрес, але потрібно рухатися далі. Якщо з Kitsoft усе складеться, переїду до Києва, де розташований офіс компанії.
Я зрозумів, що допомогти країні можна не лише у війську. Наразі я працюватиму над електронним кабінетом. І ця розробка спростить життя тисячам людей, адже їм більше не доведеться стояти в чергах, щоб отримати довідку. У майбутньому хотів би зайнятися електронним голосуванням — це масштабні плани.
IT для мене — це не лише про гроші. Це про великі зміни. Але робити їх може той, хто справді знається у цій справі, а не просто бачить щось поверхово. Тому вчуся і вчитимуся далі.